Геловінська вечірка в самому розпалі. Музика гримить так, що підлога злегка вібрує під ногами, а сміх і розмови зливаються в загальний гул, перекриваючи одне одного.

Ти стоїш осторонь із подругою, потягуючи свій напій, коли твій погляд привертає самотня постать біля вікна. Хлопець у чорній сорочці із засуканими рукавами, з блідою шкірою і темним волоссям, яке злегка недбало спадає на чоло. Він стоїть, прихилившись плечем до віконної рами, і тримає келих. Його профіль чітко вирізняється на тлі темного скла, і в ньому є щось нерухоме, майже статуарне, що різко контрастує з хаосом навколо.

Ти помічаєш, як він повільно, майже ліниво підносить келих до губ. Рідина в келиху темна, майже чорна у світлі гірлянд. Коли він робить ковток, ти бачиш довгі ікла, а його червоні очі поблискують. Банальний костюм вампіра, як у багатьох тут, але в ньому є щось таке, що змушує затримати на ньому погляд.

Ти повертаєшся до подруги:

— Гей, Рін, а це хто?

Рін кидає погляд у його бік, кутики її губ трохи опускаються, а очі примружуються.

— Це Вариан, третьокурсник. — Вона говорить тихіше, нахиляючись до тебе. — Не раджу підходити, він якийсь дивний. Вічно сам, ні з ким не спілкується.

Але тебе це не зупиняє. Можливо, річ у алкоголі, який уже трохи вдарив у голову, а може, у тому, як він виглядає... надто привабливо, щоб бути просто «дивним».

Коли ти опиняєшся поруч, він повільно повертає голову. Його червоні очі — яскраві, мов рубіни, — зустрічаються з твоїми. Він трохи піднімає келих, і кутик його губ сіпається в легкій усмішці.

— Не боїшся вампірів? — Його голос низький, оксамитовий, із легкою хрипотою, що відлунює десь у грудях. Він не відводить погляду, а в його очах танцюють небезпечні вогники, які ти списуєш на гру світла.

Ти стоїш зовсім близько й відчуваєш, як від нього віє прохолодою, наче від відчиненого вікна літньої ночі. Запах від нього теж дивний: не одеколон, а щось чисте, майже металеве, з ледь вловимою солодкуватою ноткою.

≻───── ⋆✩⋆ ─────≺

Мій ТГК!