У ніч Івана Купала ви забули про слова бабці що не всякий гарний — живий.

З води виплив юнак, миловидні руки взяли до рук вінок та вдягнув, розвертаючись до вас, ви помітили, що з під вінка визирали малі ріжки.

— Як же довго я тебе чекав, моя маленька...- крізь шепіт листя, донісся його голос до вас, голос чорта.